Моє дитинство пройшло на руїнах совка, ці руїни тиснули на свідомість ввесь час. Я народився ще в совку формально, але свідоме життя почалось вже в 90-х роках. Що я міг бачити навколо в цей період, проживаючи в селі?
Колгоспи, що потроху вмирали, люди, що спивалися. Голови колгоспів і їх прихвосні, що крали та розтягували все, що погано лежало. Збагачення колишніх червоних керівників різних ланок, які встигли перебудуватись на новий лад. Бідність, пертурбації економіки, виживання.
Тепер мені зрозуміло, що це було перше, дуже болісне вилучення пухлини під назвою совок, з народу України. Потім будуть ще наступні дуже тяжкі періоди хімієтерапії, але зараз не про це. Хоча є багато теплих спогадів з дитинства, в цілому період був тяжким. І це зрозуміло, дивно, якби в людини з дитинства був тільки один негатив зі спогадів. Це суб’єктивне дитяче сприйняття реальності, де не має з чим порівняти, досвід ще майже відсутній. І тому мені, наприклад здавалося нормальним життя в невеличкій квартирі цілою сім’єю в будинку на 4 квартири зі спільним коридором. Без санвузла у квартирі. Вода була, так. А санвузол на вулиці. І досить далеко. Ще на проти нашого будинку через дорогу були склади колишньої ферми. Які розвалювались, занепадали, заростали бур’яном. Ми туди ходили по харч для кролів. Взагалі тоді майже всі приватні господарства трималися на тому, що вкрадеш в колгоспі чи з поля. Зеленка, сіно, солома, сухе молоко, солярка та інші речі кралися кожний день та у великій кількості. Все було цим просякнуто. Але тоді мені це здавалося нормою, бо так робили всі. А ми дивилися та повторювали.
Хоча совок розвалився, по інерції люди жили ще досить довго, а багато хто, ще живе ним досі. Скільки сотень разів я чув як було раніше чудово, а зараз все не те, і люди та час. Покоління совків, що тут поробиш. Вони ще багато бід натворять, як виявиться пізніше.
Але іноді я ставив собі питання, чому совок розвалився, якщо там все так було чудово і прекрасно? І не знаходив єдиної відповіді.
З погляду дитини, мені тоді вся та пропаганда совкова, ті всі символи та гасла, які я зустрічав у книжках, журналах, газетах здавалися дивними, нудними. Інтуїтивно воно мені відчувалося якимось трохи неприємним, штучним. І я намагався скласти до купи логіку їх лозунгів, того як було все чудово, та що я бачив навколо себе. І картинка логіки не складалася. Щось постійно відпадало, то лозунги, то реальність навколо.
Отак я і ріс на руїнах совка, пиздячи солому зі скирт, зеленку із жолобів у корів на фермі для домашнього господарства, будуючи халабуди в зарослях клена ясенелистого, купаючись у ставку, читаючи радянські науково-популярні книжки, дивлячись радянські та американські фільми з одного і того ж телевізора. Мріючи про свій персональний комп’ютер.
Про суті, я був в середині совкового некрополя. Але тут були поховані не люди, вони продовжували жити, а підприємства та попередній устрій суспільства, міфи та легенди, споруди та інфраструктура, будинки та вулиці, міста.
Моє покоління було насінням, яке посіяли ще в напівживий труп совка, а потім ми були першими паростками, що проросли в цьому некрополі з того насіння.
Залишити відповідь