Сьогодні Великдень. Слухаючи драйвову музику, згадав травень 2021 року, а саме, окремий травневий вечір. Це був, мабуть, кінець травня або середина, точно не пам’ятаю. Київ, весна в розпалі, я їду в 56-му автобусі з Академмістечка до ВДНГ, це його кінцева.
У вухах навушники, довбить якась електронщина, але досить мелодична, ритмічна. Я сиджу сам біля вікна та дивлюся крізь нього на вечірнє місто, на темні силуети будівель та СТО, що зустрічаються в цій поїздці. Вони виринають на шляху 56-го, раптово з’являючись і так само раптово зникаючи через секунду. Дорога майже порожня. Вихідний день, вечір. Всі десь тусять, мабуть. 56-й несеться швидко, розрізаючи простір своїм корпусом. Весняний простіролом, подумав я, який везе мене через напівпітьму міста.
Погода супер, тепло, в повітрі п’янкий мікс ароматів жіночих парфумів, салону автобуса, що прогрівся за день та запахів квітучих дерев, кущів.
Розсівшись в кріслі, відчуваю сильну ейфорію, приплив радощів. Тоді подумав, що зараз ловлю момент з життя і він більше ніколи не повториться. Попереду ціле літо, а зараз ще тільки травень, тільки травень. Більше ендорфінів у кров від цього. Почався новий трек в навушниках, він гарно заводить, сильніше качає. Я усвідомлюю, ось він, щасливий момент, що ще потрібно в житті? Весна, нічна столиця, вихідний, вечір, музика, я, повний сил та енергії.
Що це було? Момент свідомої ейфорії чи просто мозок склав приємний пазл в даних обставинах та дав мені побавитися ендогенними наркотичними сполуками? Може музика додала потрібну частину пазла. Відчуття були сильні, я запам’ятав цей момент. І ось написав про це тут.
Залишити відповідь